Мій шлях реабілітації розпочався у Світловодській районній лікарні, коли звичайний шлях на роботу 12 січня несподівано змінив усе…
Після цього для мене почався етап стаціонарної реабілітації — нова реальність із тривогою, болем і щоденними викликами, які випробовували мої сили та терпіння.
Тут я познайомилася з чудовими дівчатами-реабілітологами: фізичним терапевтом Тетяною Челленяк, ерготерапевтом Іриною Герасименко та масажисткою Оленою Урсул, які одразу налаштували мене на роботу й підтримку. Перші вправи здавалися майже непосильними — рука ледве слухалася, а морально було дуже важко.
Моя перша реабілітолог, Тетяна, завжди була поруч: пояснювала, допомагала і надихала рухатися далі, навіть тоді, коли здавалося, що прогресу немає.
Варто зазначити, що приміщення, де проходила реабілітація, дуже невелике — майже без простору для повноцінної роботи, і це, безумовно, впливає на щоденний процес відновлення пацієнтів. Водночас фахівчині щодня працюють у цих умовах максимально сумлінно, з турботою та великою віддачею. Вони вже тривалий час очікують на обіцяне нове приміщення, але продовжують допомагати людям там, де це можливо.
Іноді я думаю, як було б добре, якби у нашій центральній міській бібліотеці можна було облаштувати окрему реабілітаційну кімнату для фахівців ЦРЛ — щоб і пацієнти, і реабілітологи мали більш комфортні умови для роботи та відновлення.
Згодом я потрапила до реабілітаційного центру — відділення післягострої та довготривалої реабілітації КНП “Світловодської ЦРЛ” СМР що знаходиться на вулиці Миколи Амосова, де для мене розпочався новий етап відновлення: з тривогами, болем і поступовими маленькими кроками вперед.
Хочу щиро подякувати всім реабілітологам за підтримку на моєму шляху відновлення після складного уламкового внутрішньосуглобового перелому ліктя.
Особлива подяка фізичному терапевту Андрію Щербині, який працював зі мною. Він терпляче пояснював, як правильно виконувати вправи, детально показував, як розробляти суглоб, і безпосередньо працював із моїм ліктем — обережно допомагав із рухами згинання та ротації. Андрій Миколайович підтримував навіть у ті моменти, коли було важко й боляче, нагадуючи, що відновлення — це тривалий процес, у якому важливі терпіння, наполегливість і час.
Не можу не згадати й фізичного терапевта та ерготерапевта Ірину Дудченко, яка стала для мене джерелом моральної підтримки та натхнення. Вона показувала, що навіть у найскладніші моменти варто продовжувати відновлення, допомагала вірити в себе і нагадувала, що кожен маленький прогрес — це вже перемога.
Були дні, коли після численних вправ здавалося, що нічого не виходить, коли опускалися руки і з’являлися сльози. Саме тоді їхня підтримка допомагала не здаватися. Андрій Миколайович часто говорив, що реабілітологи роблять лише 20% роботи, а 80% залежить від пацієнта. Можливо, це так, але саме ці 20% допомагали мені тримати мої 80% і рухатися далі.
Дякую вам, Андрію та Ірино, за людяність, терпіння, професіоналізм і віру в мене тоді, коли мені самої цієї віри бракувало. Ви допомогли мені пройти цей складний шлях, і навіть коли здавалося, що нічого не виходить, ваша підтримка давала сили не зупинятися.
Ваша праця надзвичайно цінна, і я щиро вдячна за все, що ви для мене зробили. І хоча моя реабілітація ще триває, саме завдяки вашій підтримці я сповнена надії та впевненості у подальшому відновленні.
У відділенні післягострої та довготривалої реабілітації КНП «Світловодська ЦРЛ» СМР працюють й інші віддані своїй справі фахівці, зокрема старша медсестра Валентина Кухаренко та ерготерапевт Богдан Ткаченко. Відділення очолює завідувачка Людмила Волченко.
Щира вдячність Людмилі Вікторівні за злагоджену роботу колективу та команду фахівців, які щодня допомагають пацієнтам і віддають усі сили, щоб підтримати кожного.
З повагою, Тетяна Гуріна.
