Традиційно зимовий період характеризується зростанням кількості травм опорно-рухового апарату. Основними причинами зимового травматизму є ожеледиця, погіршення координації рухів, поспіх та використання невідповідного взуття. Саме в холодну пору року суттєво зростає частота переломів унаслідок падінь з висоти власного зросту, що зумовлює актуальність аналізу типових механізмів травмування та визначення ефективних профілактичних заходів.
З настанням зими та появою першого снігу частота звернень до медичних закладів із приводу травм збільшується у 2–3 рази. Значна частина ушкоджень пов’язана з падінням на слизьких тротуарах, сходах, а також під час користування громадським транспортом. Діти та молодь нерідко травмуються під час активних зимових розваг.
За даними клінічних спостережень, взимку переважають забої та переломи кісток, рідше трапляються вивихи та пошкодження зв’язкового апарату. Більшість постраждалих становлять особи працездатного віку, однак особливої уваги потребують пацієнти похилого віку, у яких навіть незначне падіння може призвести до тяжких наслідків.
Структура зимових травм
У зимовий період переважають травми, пов’язані з падінням на слизькій поверхні. Найчастіше спостерігаються переломи дистального відділу променевої кістки, переломи шийки стегнової кістки, переломи проксимального відділу плечової кістки, а також переломи кісток гомілки. Значну частку становлять забої, вивихи та пошкодження зв’язкового апарату.
Особливу групу становлять пацієнти похилого віку, у яких навіть незначні травми можуть призводити до тривалої втрати функціональної активності та потребувати хірургічного лікування.
Механізми травмування
Основним механізмом зимових травм є падіння з висоти власного зросту. Падіння на витягнуту руку найчастіше призводить до переломів дистального відділу променевої кістки. Падіння на бік асоціюється з високим ризиком переломів проксимального відділу стегна. У разі падіння назад можливі травми хребта та забої потиличної ділянки.
Варто відзначити, що більшість травм виникає раптово та без можливості свідомого контролю механіки падіння, що зумовлює провідну роль профілактичних заходів.
Групи ризику
До груп підвищеного ризику зимового травматизму належать:
– особи похилого віку
– пацієнти з остеопорозом
– люди з порушенням координації рухів
– пацієнти з надмірною масою тіла
– особи у стані алкогольного сп’яніння
Окрему увагу слід приділяти пацієнтам із супутніми неврологічними захворюваннями, які мають підвищений ризик падінь.
Профілактика зимового травматизму
Індивідуальні заходи. Важливу роль відіграє дотримання простих правил безпеки: використання взуття з неслизькою підошвою, обережне пересування в умовах ожеледиці, уникнення поспіху під час ходьби. Особам похилого віку доцільно використовувати тростини або інші засоби додаткової опори.
Медична профілактика. Своєчасна діагностика та лікування остеопорозу дозволяють суттєво зменшити ризик тяжких переломів. Важливе значення має корекція дефіциту вітаміну D, підтримка м’язового тонусу та фізична активність. Для пацієнтів групи ризику доцільними є профілактичні консультації лікаря.
Соціальні заходи. Своєчасне прибирання льоду, посипання тротуарів, належне освітлення вулиць та прибудинкових територій значно зменшують ризик травмування населення.
Практичні поради населенню
Для зменшення ризику падінь у зимовий період варто дотримуватись простих рекомендацій:
– обирати взуття з рельєфною неслизькою підошвою
– ходити повільно, робити короткі кроки
– не тримати руки в кишенях під час ходьби
– уникати небезпечних ділянок із льодом
– бути обережними поблизу будівель через ризик падіння бурульок
У разі падіння з появою різкого болю, набряку або нудоти необхідно негайно звернутися до лікаря, оскільки навіть незначні травми можуть приховувати переломи.
Лікар-травматолог поліклініки
КНП «Світловодська ЦРЛ» Артем КРИВОШЕЄВ
